Новостной портал

«Інтeрнaт» Жaдaнa: кoли ти інeртний, війнa приxoдить у твій дім

Юлія Тoлстиx

сeрeдньoстaтистичнa львів’янкa

Рoмaн «Інтeрнaт» Сeргія Жaдaнa

Нa пoяву рoмaну «Інтeрнaт» з нeтeрпінням чeкaли читaчі і критики. Aджe йoгo aвтoр – Сeргій Жaдaн – oдин із нaйулюблeнішиx і нaйвідoмішиx сучaсниx укрaїнськиx письмeнників, який пишe прo пoстрaдянську Укрaїну бeз прикрaс, з гумoрoм і чaсoм нeцeнзурнoю лeксикoю. A щe більшe тoму, щo цeй рoмaн – прo війну, якa відбувaється зaрaз нa Сxoді нaшoї крaїни. Всі інші тeми, які oписaні зaрaз письмeнникaми, oчeвиднo, ввaжaтимуться нe тaкими вaжливими, нe тaкими aктуaльними. Дo тoгo ж, сaм aвтoр нaрoдився в Лугaнській oблaсті, в укрaїнoмoвній сім’ї. A цe щe більшe підігрівaє цікaвість, бo у ньoгo ми xoчeмo дізнaтись «з пeршиx вуст», як жe тaк всe зaкрутилoсь.

Тoж рoмaн – прo війну нa сxoді Укрaїни, aлe нe oчимa сoлдaтів oднієї з вoрoгуючиx стoрін. A війнa oчимa житeля сірoї зoни, з якoї військoві oднієї крaїни виxoдять, a іншoї зaxoдять. Жителя, який мав би бути противником, або прихильником. Який мав би визначитись і бути на чиємусь боці. Натомість Паша – головний герой – вважає, що це його не стосується, що його хата скраю. Він ніколи не цікавився політикою. Аж поки ця війна фактично не стала на порозі його домівки.

Паша – вчитель української мови у школі, але послуговується нею лише на уроках. Він не звик брати на себе відповідальність, не висловлює чітко свою позицію, не в змозі відстояти свою думку чи протистояти обставинам, зрештою, зробити хоч якийсь вибір чи крок в будь-якому напрямку. Настільки звик пливти за течією. Настільки інертний. Паша навіть спить в одязі, щоб випадково не торкнутися до своєї дівчини, коли вона починає спонукати його до якихось дій! І вона тікає з небезпечної території і тікає від нього. А Паша залишається, сподіваючись, що якось воно буде.

У Паші є племінник Саша. Його батько покинув сім’ю, мама працює провідником у потязі, і оскільки у Саші є проблеми зі здоров’ям, вона віддає його до інтернату. Дідусь малого і Паша проти цього, але не настільки, щоб завадити сестрі його віддати. Традиційно.

І ось зараз Паша має забрати малого звідти. Це, знову ж таки, не стільки його особисте рішення, скільки наполягання дідуся малого, Пашиного батька.

Три дні з життя Паші, які й описані в романі Жадана, це його шлях від домівки до інтернату і назад, який він має здолати. (Якщо не враховувати його мандрівки у спогади). Транспорт не ходить, над головами літають снаряди, навколо зруйновані будівлі і люди, які з острахом і підозрою ставляться одні до одних. За кожним наступним поворотом – військові, і він не знає свої, чи чужі (і котрі з них свої?).

Саша, хоч і малий, але фактично самостійне життя в інтернаті робить його набагато рішучішим, чіткішим і навіть жорсткішим за Пашу. Він має свою позицію і, можливо, трохи зневажає Пашу за те, що він – ні.

«Слід втрутитись, думає Паша, але не втручається.» – так протягом роману Паша думає часто. Оця його подорож, коли він має захистити малого, а отже бути сильним, шукати безпечніший шлях, обирати, кому довіритись, фактично змінює його. Він не стає героєм, не бере автомата до рук, не накриває своїм тілом немовля, рятуючи від ударної хвилі вибуху. Але він починає впорядковувати свої власні думки в голові, розставляти по полицях всередині себе усе, що було хаотично розкидане протягом всього життя.

Одним з найдраматичніших, найважчих і найкривавіших моментів є сцена у лікарні, куди звозять поранених військових. Паша мимовільно змушений допомагати заносити важкопораненого і допомагати лікарю тримати його. Направду моторошно, боляче і серце обливається кров’ю… Саме цю сцену зачитував автор на презентації роману у Львові. Ось уривок:

«Поранений – зовсім підліток, мабуть, і двадцяти немає… Гострий ніс, темні очі, які він заплющує від болю. Під светром тільник. Важкий армійський пасок, камуфляжні штани, берці. І рана під горлом. Коли закашлюється – тільником стікає кров. Тому він затримує дихання, мов пірнає під воду. А видихаючи, все одно зривається на кашель, знову виплескує кров. І Паша дивиться на цю кров зачаровано, не відводить очей, дивиться на ніжно-малинові краплі, що в’їдаються в тканину, на темну кірку, що підсихає довкола рани, на різану плоть, через яку із пораненого виходить життя…»

Чи не єдиною людиною в романі, яка має чітку позицію і вголос її висловлює, це директорка того самого інтернату Ніна. Вона намагається завадити військовим зняти український прапор з будівлі, в той час як решта працівників, до того ж чоловіків, мовчки спостерігають.

У своєму романі Жадан не намагається когось виправдати чи засудити. Пояснити чиїсь дії чи бездіяльність. Просто розповідає. Без прикрас і обнадійливих висновків.

«Інтернат» Жадана – важливий роман. Важкий, болючий, зі спалахами снарядів над головами героїв і читачів. Його треба прочитати тим, хто досі вважає, що війна його не стосується, що вона десь далеко.

КнигиДонбасСергій Жаданвійна
Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.