Декабрь 4th, 2017 
adminGWP Цвинтaрі укрaїнськиx сіл у Пoльщі: зaручники пoльськo-укрaїнськиx віднoсин
Укрaїнські нaдгрoбки пeрeміщeні зa oгoрoжу клaдoвищa у Любaчeві (Пoльщa, Підкaрпaтськe вoєвoдствo). Фoтo: Łukasz Wiśniewski/Facebook
Oстaннім чaсoм пoльськo-укрaїнські віднoсини знaчнo пoгіршилися: з oбox стoрін всe чaстішe лунaють взaємні звинувaчeння, пoв’язaні нe з прoблeмaми сьoгoдeння, a з примaрaми минулoгo. Oдним з гoлoвниx aргумeнтів пoльськoї стoрoни стaлa зaбoрoнa прoвeдeння eксгумaцій пoльськиx військoвиx і цивільниx пoxoвaнь нa Вoлині, укрaїнці ж, зі свoгo бoку, вкaзують нa брaк будь-якoї рeaкції oфіційнoї Вaршaви нa знищeння нa тeритoрії Пoльщі укрaїнськиx військoвиx пoxoвaнь і нaдгрoбниx пaм’ятників. У тіні циx пoдій зoвсім нeпoмітними зaлишaються інші, зoвні ніби нeзнaчні, aлe дoсить бoлючі прoблeми істoричнoї пaм’яті – клaдoвищa укрaїнськиx і пoльськиx сіл, які спoрoжніли після післявoєннoгo oбміну нaсeлeння між УРСР і ПНР (1944-1946) і нaступнoю після нeї oпeрaцією «Віслa» (1947).
Дoля цвинтaрів пo oбидвa бoки кoрдoну впрoдoвж післявoєннoгo пeріoду булa дoсить сумнa – в крaщoму рaзі вoни пeрeтвoрилися нa суцільний «ліс» (тaм, дe сeлa припинили свoє існувaння), у гіршoму – були пoвністю чи чaсткoвo знищeні (пeрeвaжнo тaм, дe сeлa були зaпoвнeні нoвими пoсeлeнцями).
Пoлітичні зміни пoчaтку 90-иx XX ст. змінили ситуaцію: і пoльські, і укрaїнські нaщaдки пoчaли відвідувaти мoгили свoїx прeдків і xoчa б чaсткoвo впoрядкoвувaти зaбуті нeкрoпoлі.
В oстaнні рoки у Польщі значно зросло зацікавлення польською спадщиною в Україні й, зокрема, впорядкуванням місць пам’яті.
Різні польські організації організовують поїздки, метою яких є впорядкування старих кладовищ. Наприклад, уже більше як 10 років влада Нижньосілезького воєводства разом з телебаченням Вроцлава організовують акцію «Врятуй могилу прадіда від забуття». В рамках цього заходу не тільки збирають кошти для впорядкування цвинтарів, а й організовують табори за участі молоді. Подібно з українського боку молодіжні організації («Вирій») чи організації переселенців («Холмщина», «Лемківщина», «Бойківщина» та ін.) займаються рятуванням українських кладовищ на території Польщі. Титанічну працю у цьому напрямку впродовж кількох десятиліть також робить польське товариство «Магурич», котре рятує не тільки кладовища, а й інші пам’ятки на території Польщі й України.
Жахливі приклади «впорядкування» українських кладовищ
Та останнє «охолодження» польсько-українських відносин, здається, мимоволі таки роз’ятрюють старі рани… З кінця літа в соціальних мережах почали з’являтися тривожні фото з «впорядкованих» місцевою польською владою або римо-католицькими громадами українських кладовищ на території Польщі. Подекуди таке впорядковування закінчувалося викиданням надгробків на смітник, як, наприклад, у Панкові біля Томашова Любельського в Люблінському воєводстві (близько 30 км від українського кордону) чи Липську біля Наріля в Підкарпатському воєводстві (близько 20 км від кордону з Україною).
Більш «гуманне» впорядкуванні відбулося минулого літа в Городиславичах теж поблизу Томашова Любельського (20 км від українського кордону), де всі старі надгробки просто усунули з кладовища і розмістили по його периметру, попід парканом. Яким же було здивування нащадків давніх мешканців села, коли вони приїхали відвідати могили своїх рідних і застали таку-от картину.
Подібно впорядковують території кладовищ і в деяких містах, як от в давньому Любачеві (Підкарпатське воєводство).
Ще більш «дикою» виявилася історія, котра сталася ще у 2016 р. в с. Ульгівок, що розташоване всього за 5 км від українського кордону. Підчас впорядковування кладовища, яке колись було спільним для поляків і українців (в 1921 р. в селі мешкало 1055 українців, 68 поляків і 13 євреїв), місцевий римо-католицький священик разом з громадським комітетом вирішили усунути частину надгробків і використати їх як будматеріали для підсипання дороги. На додачу на очищеній території було поставлено… дерев’яний туалет.
Кладовище в с. Ульгівок у Польщі. Фото: wm.pl
Кладовище в с. Ульгівок у Польщі. Фото: wm.pl
Дуже схожий випадок стався на території Холмщини у с. Гостинне, що у Люблінському воєводстві (приблизно за 20 км до українського кордону).
Дерев'яний туалет на території цвинтаря у с. Гостинне, що у Люблінському воєводстві Польщі. Фото: orthodox.fm
Дерев'яний туалет на території цвинтаря у с. Гостинне, що у Люблінському воєводстві Польщі. Фото: orthodox.fm
У немилість до місцевої влади в Польщі потрапили не тільки українські цвинтарі. У Замості (Люблінське воєводство) цього року вибухнув скандал, коли місцева влада вирішила збудувати дорогу через єврейський цвинтар, що діяв від 1907 р. і до Другої світової війни. Щоправда, таке рішення викликало бурхливі протести не тільки з боку єврейської громади Польщі, а й відповідних органів охорони пам’яток.
Заради справедливості варто зазначити, що є і зовсім протилежні приклади. Це, зокрема, на території Холмщини, де польські громади чи римо-католицькі священики впорядковують українські кладовища, які мирно співіснують і доповнюють нові польські поховання.
Православне кладовище в Чешніках. Фото: orthodox.fm
Православне кладовище в Гдешині. Фото: orthodox.fm
Усе в рамках закону?
Цікаво, що відповідно до польського законодавства вищенаведені приклади знищень кладовищ є фактично легальними. Польське право розрізняє кладовища комунальні і приналежні релігійним спільнотам. В обох випадках 40 років після останнього похорону кладовище може бути закрите і, відповідно до рішення місцевої влади, його територію можна використовувати в інших цілях.
Також у польському законі «Про кладовища і поховання померлих» від 1959 р. є дуже цікавий пункт, який дозволяє «упорядковувати» кладовища. Зокрема, йдеться про пункт 4, § 6, який каже, що: «Використання території кладовища для інших потреб допускається, за умови збереження пам’яток, що розташовані на його території, котрі можуть бути перенесені на інше місце, на підставі дозволу воєводського начальника охорони пам’яток».
Тобто якщо буде доведено, що надгробки мають цінність, їх потрібно зберегти, але не обов’язково на старому місці. Та інколи експерти просто не встигають визначити цінність надгробків – так швидко вони зникають.
Часто надгробки на старих православних чи греко-католицьких кладовищах є останніми слідами присутності колись на цих землях української культури. Дуже не хочеться вірити, що ті, хто їх усуває в такий спосіб, хочуть «очистити» від цієї культури територію сучасної Польщі.
Всім, котрі беруться «впорядковувати» старі кладовища – незалежно, чи то українські, чи то польські, – варто пам’ятати, що крім законів юридичних, є ще моральні й етичні закони, які не можна переступати.
Андрій Павлишин,
ІА ЗІК
Польщацвинтаріісторія
Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
Опубликовано в