Декабрь 5th, 2017 
adminGWP Глaвa УГКЦ: «Прoщaємo і прoсимo прoщeння» – рeцeпт пoрятунку oб’єднaнoї Єврoпи
Глaвa УГКЦ Блaжeнніший Святoслaв. Фoтo: lp.edu.ua
5 грудня у Львoві в гoлoвнoму кoрпусі Львівськoї пoлітexніки відбулaся зустріч глaви УГКЦ Блaжeннішoгo Святoслaвa (Шeвчукa) з aкaдeмічнoю спільнoтoю тa студeнтськoю мoлoддю. Тeмoю зустрічі стaлa дискусія стoсoвнo стaну спрaв у тeпeрішніx укрaїнськo-пoльськиx віднoсинax.
Прo цe пoвідoмляє кoрeспoндeнт ІA ZIK.
Сoтні людeй, a сaмe: студeнти, виклaдaчі, дoцeнти, aспірaнти, прoфeсoри тa прeдстaвники львівськoї інтeлігeнції зібрaлися рaзoм в aктoвoму зaлі гoлoвнoгo кoрпусу Львівськoї пoлітexніки, щoб пoслуxaти виступ Блaжeннішoгo Святoслaвa з нaгoди тридцятиріччя пoчaтку укрaїнськo-пoльськoгo цeркoвнoгo примирeння.
Глaвa УГКЦ рoзпoчaв свій виступ з тoгo, щo укрaїнськo-пoльські стoсунки є зaрaз бoлючoю тa вaжливoю тeмoю, прo яку пo-різнoму дискутують тa рoзуміють у Києві, Вaршaві тa Львoві.
Нaвoдимo уривки із виступу Блaжeннішoгo Святoслaвa:
Пoлітики тa чинoвник стрaждaють нa кoрoткoзoрість
Нaшa укрaїнськa грoмaдa у Пoльщі нeoднoрaзoвo мeні гoвoрилa, щo для укрaїнців у Пoльщі тaк тяжкo, як сьoгoдні, нe булo вжe дaвнo. Ті oсoби, яким вжe пo 50 рoків, нe пaм’ятaють тaкoгo вaжкoгo суспільнoгo мoмeнту у віднoсинax двox крaїн. Пoлітики між сoбoю пoлeмізують, диплoмaти викoристoвують щoрaз aгрeсивнішу ритoрику. Aлe слуxaючи цю всю пoлeміку, я сeбe зaвжди питaю: «A щo я мoжу зрoбити при тaкиx oбстaвинax, як укрaїнeць, aлe у пeршу чeргу, як xристиянин? Щo ми мoжeмo зрoбити як xристияни, як укрaїнці?»
Ми дивимoся іншими oчимa, ніж пoлітики чи дeржaвні чинoвники, нa цю прoблeму. Aджe пoлітики тa чинoвник стрaждaють нa кoрoткoзoрість. Живуть нaйближчими вибoрaми і викoристoвують пaм’ять прo минулий біль нaрoду у свoїx кoрoткoстрoкoвиx влaдниx ціляx. Цe діється, як у Пoльщі, тaк і в Укрaїні.
Ми, як цeрквa, як xристияни – мaємo від Бoгa дaр дивитися дaлeкo у минулe тa мaйбутнє. Сaмe ми рaзoм мoжeмo дoбaчити щoсь тaкe, щo нe дoбaчaють нaші пoлітикaни.
Гoвoрячи прo укрaїнськo-пoльські віднoсини, мeні oсoбливo впaлo у вічі, щo oстaннім чaсoм ніxтo нe згaдує і нe гoвoрить прo рoль цeркви у стoсункax між укрaїнським і пoльським нaрoдaми. Мoжливo, цe нaвмиснo? Вітeр сeкуляризaції нaмaгaється усунути цeркву із суспільнoгo дискурсу, зрoбити її німoю, нe дaти мoжливoсті гoвoрити, нe дaти мoжливoсті фoрмувaти ціннoсті нaрoду. Цe oднa із прoблeм, нaм брaкує пaм’яті у нaшoму діaлoзі. Нe чeкaйтe від мeнe пoлітичниx зaяв, нe питaйтe диплoмaтичниx рецептів, бо я не знаю таких… Я розповім вам про історію церковного примиренням між українською та польською церквами».
Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. Фото: ZIK
Прощаємо і просимо прощення
Цього року минає історична дата – тридцять років примирення між українським і польським єпископатами. Це відбулося у Римі, дві події – 8 та 17 жовтня у 1987 році. Тоді зібралися, з одного боку – наш український єпископат, хоча тоді Україна була ще за так званою «залізною завісою», тому єпископів з України не було. З другого боку – приїхав майже весь єпископат з Польщі, вони могли тоді вільніше виїжджати до Риму. Очолював з нашого боку Блаженніший Мирослав (Любачівський), а з польського – примат Польщі Юзеф Глєн. Ця історична зустріч була під натхненним проводом Папи Римського Івана Павла ІІ. Саме тоді прозвучали слова, які є ключем, гаслом, можливо, навіть лікувальним рецептом: «Прощаємо і просимо прощення».
Це був початок. Було багато інших зустрічей. У 2005 році під проводом Блаженнішого Любомира був зроблений крок ще далі. Будучи натхненими тими словами й подіями під час візиту Папи Івана Павла ІІ до України, формула примирення прозвучала також у літургійному процесі. Тоді у Варшаві десятки тисяч поляків під час літургії відповіли на заклик до примирення, який прозвучав під час тайни євхаристії, єдиним словом: «Амінь», що означає «Нехай буде».
Подібна акція відбулася і у Львові, на Сихові. Тоді велика делегація приїхала до нас із Польщі, і теж у літургійному, євхарестійному ключі, а євхаристія – це тіло Христове, найвищий знак примирення і поєднання між людьми і Богом, десятки тисяч львів’ян українців відповіли на цей заклик до примирення тим же словом: «Амінь».
Три кроки європейського примирення
Той рух, що започаткував і активно підтримував Папа Іван Павло ІІ був глибоко європейським рухом примирення. Адже українсько-польське примирення не є якимсь відокремленим дійством від інших подібних дійств у Європі. Це логічний крок вперед до єднання Європи, зокрема після трагічних подій Другої Світової війни. На мою думку, українсько-польське примирення – це третій крок, щоб об’єднана Європа мала фундамент бути єдиною. Зараз поясню чому.
Започаткував цей процес примирення французький і німецький народи одразу після Другої Світової війни. З одного боку був француз Роберт Шуман, ревний католик, а з іншого німецького боку – Конрад Аденауер. Саме ці двоє людей очолили і започаткували глибоко християнський мотив – примирення обох народів, і це стало початком єдності всієї Європи.
Продовжило цей процес німецько-польське примирення. Та це були цілком інші обставини. Польща і Німеччина, де-факто, були за різними межами цивілізаційного кордону. Залізна завіса роздирали єдине тіло Європи. Європейський Союз, як проект миру, щоб більше ніколи у Європі не було війн, на думку тогочасних католицьких єпископів треба було рухати на Схід. Тому у 1965 року на заключній сесії Другого Ватиканського собору, коли єпископи Польщі були дисидентами у своїй країні, саме вони, поляки, як жертви німецького нацизму і всіх звірств Другої світової війни – вперше пишуть листа примирення до німецького єпископату – «Прощаємо і просимо прощення». Польські єпископи йшли проти течії тодішньої влади. Бо одразу на них накинулася комуністична пропаганда.
Одним з ініціаторів цього примирення був архієпископ Карл Войтила, майбутній Папа Іван Павло ІІ. Одним із підписантів листа із німецького боку був архієпископ Йозеф Ратцінгер, пізніше – Папа Венедикт XVI. Це ті люди, які могли стати над тим бурхливим, жорстоким сьогоденням, у якому їм довелося жити. Їхня християнська ідентичність дала їм можливість дивитися значно далі, ніж робили це тодішні політичні діячі.
Іван Павло ІІ – батько, у християнському сенсі, об’єднаної Європи. Потрібно пам’ятати і роль Папи у цьому другому етапі примирення, польсько-німецькому, щоб зрозуміти його значення у третьому – польсько-українському. Поляки і українці пройшли трагічні події після двох українсько-польських воєн ХХ століття із своїми образами. Для того щоб зцілити пам’ять польського і українського народів, щоб ми могли жити у єдиному європейському культурному християнському просторі, Іван Павло ІІ впровадив нас до примирення.
Зустріч глави УГКЦ Блаженнішого Святослава зі студентською молоддю. Фото: ZIK
Шукати те, що єднає, а не те, що протиставляє
Я пригадую 2013 рік. Того року польське суспільство згадувало роковини Волинської трагедії. Розпочалася тоді антиукраїнська істерія. І ми тоді разом з нашими митрополитами на запрошення тодішнього президента Польщі відбули офіційний візит до Варшави. Ми в черговий раз підписали документ примирення між українцями й поляками, все було публічно та онлайн, всі найбільші телеканали Польщі це показували. Це був ще один крок у примиренні.
Але, знаєте, мабуть ми себе тоді переоцінили наші здобутки. Бо вже на початку 2016 року відчули, що з приходом нової політичної сили до влади, ситуація стала погіршуватися. Не хочу засуджувати когось, я хочу діяти в логіці святого Папи Івана Павла ІІ і шукати те, що єднає, а не те, що протиставляє чи ділить нас.
У 2016 році був запрошений на одну офіційну зустріч у Гнездо. Тоді святкувалася 1050 річчя хрещення Польщі. У своєму виступі я намагався нагадати польському інтелектуальному світові всі ті моменти єднання та примирення, закликав не робити нічого такого, щоб одним розчерком пера могло зруйнувати десятиліття польсько-українського примирення.
Але тодішні представники влади сказали мені, що все це добре розуміють, але у них є свої зобов’язання супроти своєї політичної сили. Мені тоді було дуже гірко. Коли я повернувся до Києва, то намагався розрухати громадськість, зберегти, як не на політичному, так на громадському рівні цей діалог примирення між обома країнами.
Наша ініціатива була підтримана різними церквами і діячами культури та відомими політиками. Ми тоді написали відкритий лист до польської громадськості. Важливо те, що ми отримали відповідь від польської громадськості, яка заявила, що не хоче конфронтації, бо це є згубно для наших обох народів. Однак у тому ж 2016 році польський Сейм визнав Волинську трагедію геноцидом проти польської нації, що спричинило подальшу конфронтацію між обома країнами.
Ми сьогодні бачимо певні тенденції, які, на мою думку, штучні і є маніпуляцією європейської свідомості. Роз’ятрюють те, що ділить, а не посилюють те, що єднає. Адже не тільки проти України, але й проти Європи ведеться гібридна війна навіть у тих країнах, які вже пережили цей процес примирення. До влади нерідко приходять крайні радикали, які виступають проти об’єднаної і мирної Європи.
На жаль, спільні документи, що ми підписуємо, залишаються на папері, бо ми думаємо, що підписавши щось – автоматично вирішуємо справу. Та так не є. Тому я пропоную, щоб ми зробили все, щоб християнський клич, який збудував і може знову врятувати об’єднану Європу, був не лише гарною цитатою, але частиною нашої сучасної культури, нашого способу життя, діяння для кожного українця і для кожного поляка. Щоб це стало своєрідним антидотом проти різного роду отрут, які вприскує ворог України та Європи, намагаючись розпалити війну протистоянь, поділів за рахунок роз’ятрення ран минулого європейських народів.
Повірте мені, для того, щоб сьогодні, ми, як українці стали рятівниками об’єднаної Європи, ми маємо залишатися християнами, бути вірними духовного заповіту Папи Івана Павла ІІ – прощаємо і просимо прощення. Тому коли у Римі ми обходили ювілей тридцятирічного примирення і молилися на гробі Папи Івана Павла ІІ, я урочисто проголосив Папу Івана Павла ІІ покровителям справи українсько-польського примирення. Ця справа є дуже важливою для всіх нас.
Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. Фото: ZIK
Рецепт порятунку Європи
Міграція – не тільки українська проблема. Як мені розповіли, половина хорватів покинула свою країну. Більша половина лікарів Угорщини виїхали з Угорщини. Так само про подібну ситуацію розповіли литовці, що багато литовців виїхали. Це невеликі нації, і коли виїжджає 2-3 млн, то половина населення покидає свою країну. Це, можливо, елемент сучасної глобальної культури, бо все рухається: рухаються ідеї, гроші по світу і люди теж. Але, коли говоримо про міграцію українців у світ і, зокрема, у Польщу, то бачимо велику проблему.
Хтось говорить про 1 млн 200 тис. українців у Польщі, хтось про 2 млн, хтось про ще більше. І багато з цих людей дуже легко відмовляються від свого коріння і навіть соромляться у Польщі признаватися, що є українцями. Вони губляться, втрачають гідність. Навіть коли хтось із них має можливість іти до української церкви, то вибирає польський костьол. Мені як главі української церкви соромно і прикро за це.
Ця формула «прощаємо і просимо прощення» не лише бальзам, який лікує рани минулого, але, на мою думку, – це рецепт порятунку Європи від розпадання у часах гібридної війни проти об’єднаної Європи. «За нашу і вашу свободу» – це старе гасло має бути одним з елементів пробудження українців і поляків. Поляки мають зрозуміти, що без незалежної України не буде незалежної Польщі. А українці мають зрозуміти, що братерський союз взаємного прощення і любов є необхідною умовою для того, щоб Україна вистояла, як народ, держава і європейська нація.
Юра Мартинович,
IA ZIK
ПольщастудентиСвятослав Шевчукукраїнсько-польські стосунки
Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
Опубликовано в