Новостной портал

Нa Oпіллі рoзтaшoвувaлoся нaйбільшe містo Єврoпи рaнньoгo Сeрeдньoвіччя®

Нaйбільшe містo чaсів рaнньoгo Сeрeдньoвіччя рoзтaшoвувaлoся нa тeритoрії eтнoгрaфічнoгo рeгіoну Oпілля, зoкрeмa, у йoгo чaстині нa Львівщині. Зa пeрeкaзaми, містo спaлив київський князь чeрeз нeбaжaння містян плaтити дaнину пивoм.

Прo цe пoвідoмляє прeс-службa Тeрнoпільськoї пивoвaрні «Oпілля».

Нaм чaстo зустрічaються ширoкoвживaні нaзви Пoлісся, Пoділля, Слoбoжaнщинa, прoтe ми мaлo знaємo Oпілля. A цe унікaльнa чaстинa Укрaїни, щo мaє глибoкі трaдиції, з кoтриx бaгaтo в чoму виxoдить сучaснa Укрaїнa тa мeнтaлітeт укрaїнськoгo нaрoду. Умoвнo Oпілля пoділяється нa мaлe і вeликe. Тeритoрія мaлoгo Oпілля включaє півдeнну тa зaxідну чaстину Пoдільськoї висoчини в мeжax Львівськoї, Івaнo-фрaнківськoї тa Тeрнoпільськoї oблaстeй Укрaїни. У більш ширoкoму рoзумінні — Oпілля включaє увeсь прaвoбeрeжний лісoстeп, який свoїми північними мeжaми сягaє Пoлісся. Цe місцинa подекуди погорблена з акуратно обробленими полями і затишними селами, що вирізняються своєю мальовничістю, якої їм надають різноманітні сучасні ансамблі будівель, що вдало вписались у місцевий ландшафт. Типовими для Опілля є лісисті території з великими «вікнами» полів і луків, давно освоєних і заселених людьми. Тут глибоко вкорінені традиції українського землеробства, поваги до гармонії людини і природи.

За висновками вчених, саме на Малому Опіллі розвивалася і зростала землеробська цивілізація далеких пращурів сучасних українців. З Карпат сюди прийшли окультурнені злакові такі, як пшениця, жито, овес та ячмінь. Як не дивно, саме з вирощуванням ячменю, та виготовленими з нього напоєм пов’язана доля занепаду одного з найбільших міст Середньовічної Європи.

Йдеться про столицю білих хорватів поблизу Миколаєва у Львівській області, між мальовничих пагорбів Львівського Опілля, загубилось село Стільське. У 1980-их археологічна експедиція НАН України розпочала дослідження пам’яток східних хорватів у Верхньому Подністров’ї. На пагорбі, що височить над Стільським, знайшли величезне городище VIII−XI ст. Загальна його площа – 250 га. У городищі мешкало до 40 тис. жителів, тож свого часу місто було не лише одним із найбільших на території сучасної України, а й одним з найбільших у Європі. Для прикладу у Парижі на той час жило не більше 30  тис мешканців, а у Києві – 35 000.

Столицю білих хорватів спалили через небажання платити данину пивом

Держава білих хорватів була у передгір’ї Карпат, на території Опілля. Білі хорвати тричі згадуються у «Повісті минулих літ». Вперше серед інших слов’янських племен, вдруге як учасники походу князя Олега на Візантію у 907 році, втретє – під час походу Володимира Великого у 992 році. Деякі історики вважають, що саме Володимир і спалив столицю білих хорватів, підкоривши їх.

Давнє Стільське було неприступним. Місто оточували три ряди валів, які, порослі лісом, збереглися досі. Перший, зовнішній вал, був на відстані пострілу стріли від другого. Другий – на відстані метання списа від третього. На валах стояли дерев’яні стіни зрубної конструкції. З певним інтервалом розташовувалися сторожові вежі. Місто мало по одній брамі з півночі, сходу та заходу, і дві брами з півдня. Також було кілька лжепроходів, які закінчувались глухими кутами – пастки для ворога, якого зі стін в той час обстрілювали стрілами і списами. За валами був дитинець, центральна частина городища, та укріплене передмістя. Вали йшли не лінією, а зигзагом. Це покращувало можливості обстрілу ворога. У передмісті знайшли чимало житлово-господарських споруд, зокрема кузню, в якій плавили залізо з болотної руди. Місто з передмістям оточували поселення. На сьогодні їх виявлено понад 50.

За легендами, під містом було величезне підземелля, де місцеві мешканці зберігали бочки з пивом. Стільське Володимир Великий зруйнував після довгої облоги. Штурмом його взяти не вдалося, взяли хитрістю. Одного вечора нападники зобразили відступ. Жителі міста, побачивши, як в сутінках віддаляються смолоскипи армії ворога, відчинили браму. В той час замаскований гарнізон із засідки увірвався в місто і підпалив його, а військо, що відступало, побачивши сигнал – заграву палаючого міста, повернулось і спалило його до тла. Нечисленні жителі, які вижили, міста не відбудували, а поселились поруч у долині річки Колодниці. Тепер тут і є село Стільське, в назві якого – етимологічний зв’язок зі словом «столиця». Коли місто знищили, частина білих хорватів асимілювалася, а частина пішла за гори, утворивши там села з такими самими назвами. Кілька років тому до Іліва приїжджали мешканці села Ілів із Хорватії. А з селом Дуброва напрошується аналогія з хорватським Дубровником.

І найцікавіша легенда. Кажуть, що причина походу Володимира Великого проти Білих Хорватів була їх небажання виплачувати Києву данину, яку тоді ховати сплачували напоєм з ячменю та хмелю. Кажуть, після розгрому держави Білих Хорватів, місцеві мешканці справно сплачували данину – возили пиво до двору великих князів Київських з нинішнього Опілля.

алкоголь