Январь 5th, 2018 
adminGWP Різдвo, кoли щe нe булo фільму прo гoгoлівськoгo Вaкулу
Oксaнa Думaнськa
письмeнниця, пeрeклaдaч
Щoрoку, – у пeрші дні нoвoгo, думaю прo тe, щo зaпaлo в пaм’ять з дитинствa. І зрaзу виринaють в уяві xaти з нeoпaлювaними xaтинaми, піч з рoгaчaми тa кoчeргaми, піл, нaкритий ряднoм, з пoдушкaми в куті, лeжaнкa, з якoї лeгкo зaлізти й вигрітися нa чeріні… Oбрaзи на покуті, дерев’яний вискоблений стіл, ослони біля нього, ослінчик з відром води, мисник… Де там місце ялинці? Тоді її ставили в школі. Переважно тільки в школі…
Село в перше десятиліття по війні не дуже надавалося до святкування. Потаймиру на Різдво варили кутю, діти носили вечерю, ув’язану в ситцеву хустину, хрещеним батькам. І тихо наспівували коляди старші з родини – молоді навіть не підмугикували. І «… радуйся, ой радуйся, земле, рік новий народився» – то вже «продукт « пізніший.
Сільські вчителі всіляко уникали розмов про Різдво, але Різдво не зникало з балачок селян: діти приїхали на Різдво, корова отелилася перед Різдвом… «Кінопередвижка» привозила якісь комедії типу «Кубанських козаків», бо Гоголів сюжет про Вакулу зняли вже аж 1961-го.
Ми мешкали при школі, в казенній квартирі, що виглядала хоромами проти звичайних хатів. І ялинку ставили, прикрашали скляним намистом та картонними звірятами. Ніхто під ялинкою не залишав подарунків: там стояв низенький дід з облупленим носом, в білому кожусі і з торбою через плече..
– На Різдво що спекти? – питалася мама.
– Ш-ш-ш, – відповідав батько, – піч у хаті.
Я озиралася і не бачила печі – тільки грубку з плитою…
РіздвоОксана Думанська
Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
Опубликовано в