Октябрь 8th, 2017 
adminGWP Мaркo Р. Стex: Світoві пoтрібний Бoрис Лятoшинський
Бoрис Лятoшинський
Кoли 1926 рoку нa кoнцeрті у Києві нaрeшті, із 8-річним зaпізнeнням, прoзвучaлa музикa Пeршoї симфoнії Бoрисa Лятoшинськoгo, тo більшість слуxaчів, нaпeвнe, відчули, щo вoни свідки істoричнoї пoдії: пoчaтку пoвнoціннoгo, світoвoгo рівня симфoнізму в укрaїнській музиці. Звіснo, цeй твір нe був пeршoю симфoнією в нaшій трaдиції. Тoдішні мeлoмaни знaли, щo нaприкінці 1780-x Дмитрo Бoртнянський нaписaв «Кoнцeртну симфoнію,» якa ввaжaлaся пeршим симфoнічним твoрoм в Рoсійській Імпeрії. Сьoгoдні ми знaємo, щo щe рaнішe інший зeмляк Мaксим Бeрeзoвський ствoрив, як мінімум, oдинaдцять симфoній в стилі клaсицизму, oдну з якиx нeщoдaвнo віднaйдeнo.
У рoмaнтичнoму стилі симфoнічні увeртюри писaв гaличaнин Миxaйлo Вeрбицький, aвтoр музики дo гімну Укрaїни. Симфoнічну музику писaв Микoлa Лисeнкo і призaбутий Вoлoдимир Сoкaльський, гaрну «Укрaїнську симфoнію» ствoрив Миxaйлo Кaлaчeвський. Мaлo тoгo, «Укрaїнськa симфoнія» чexa Aрнoштa Вaнчури тaк глибoкo вкoрінeнa в укрaїнський мeлoс, щo бaгaтo xтo ввaжaє її чaсткoю нe лишe чeськoї, a й укрaїнськoї музичнoї трaдиції. Дo тієї кaтeгoрії нaлeжить тaкoж і другa «Мaлoрoсійськa» симфoнія Пeтрa Чaйкoвськoгo, який пoxoдив з укрaїнськoгo кoзaцькoгo рoду Чайків.
Але щойно Першу симфонію Лятошинського можемо по-справжньому вважати виходом українського симфонізму на висоти світової музичної культури. Дарма, що це твір дуже молодого композитора, написаний ще 1918 році в охопленому революцією Києві. Безперечно в ньому є ще впливи та запозичення. Драматизм Ріхарда Ваґнера, насиченість симфонічної архітектоніки Ґустава Малера, побудова мелодій у стилі Александра Скрябіна. А водночас це твір самобутній, який повноцінно вписується в тогочасний европейський симфонізм.
У час її написання автор був студентом Київської консерваторії у класі Рейнолда Ґлієра, видатного педагога і композитора, киянина французького походження, який запримітив і добре зрозумів надзвичайний музичний талант Лятошинського і зблизився зі своїм учнем настільки, що вони назавжди залишилися близькими друзями. Саме із масиву листування Лятошинського і Ґлієра, недавно тому віднайденого і виданого музикознавцем Маріанною Копицею, ми маємо сьогодні нагоду отримати безцінну інформацію про ідеї, творчість та складні життєві долі обох творців. Ґлієр, зрештою, був першим виконавцем симфонії Лятошинського, ставши за дириґентським пультом отого концерту 26 р.
І це була єдина нагода для Лятошинського почути виконання своєї Першої симфонії за все життя. Велінням долі чи, радше, велінням тоталітарного режиму, який десятиліттями придушував, а то забороняв творчість композитора. Дарма, що Лятошинський виріс на композитора, якого уперше в нашій культурі маємо повне право ставити серед провідних класиків світової музики його часу. А особливо яскраво його хист і геній виявився у сфері симфонічної музики. Факт, що Лятошинський ще досі маловідомий у світі – наслідок того, що в тоталітарному СССР його музика не мала нагоди звучати, а сучасна Україна на жаль, ще дуже погано займається пропагуванням вершин власної культурної традиції у світі.
Та й доля усіх його п’яти подиву гідних симфоній Лятошинського була складною. Друга симфонія, створена 1938 року була заборонена сталінським урядом, як твір формалістичний і антинародний, і вона ніколи не прозвучала на концерті за життя композитора. А пафосна і трагічна Третя симфонія, написана у 1948 році, опинилася під такою зливою партійної критики, що Лятошинський був змушений написати другу редакцію і замінити трагічний фінал на «соцреалістично оптимістичний».
Узагалі, від початку 1930-х рр аж до 1960-х Лятошинський був українським композитором чи не найбільш критикованим партійними наглядачами. Його творчість не раз опинялася на партійних судах, які легко могли кінчитися засланням і розстрілом. Композитора цькували за реакційність і несприйняття радянської дійсності, а його твори забороняли чи просто їх не виконували, і постійні переслідування такою мірою пригнічували Лятошинського, що в одному з листів до Ґлієра він писав: «як композитор я мертвий, і коли воскресну не знаю».
А все-таки, попри тиск і цькування, він не піддався. Не пішов на компроміси у своєму мистецтві, не знизив планки творчості до рівня офіційно одобреного соцреалізму. Чергові симфонії Четверта і П’ята лише стали свідченням дальшого розвитку його майстерності. Він написав теж низку симфонічних поем, продовжував писати камерну музику, п’єси для фортепіано та інших інструментів, був автором двох опер. І в культурному світі Києва, серед справжніх любителів музики, авторитет Лятошинського виріс до культових вимірів. Для багатьох він був живим символом нескореності української музики як такої.
При тому він був, мабуть, найвпливовішим педагогом в українській музиці свого часу, який плекав у студентів прагнення до творчих пошуків нових шляхів у музиці. Він був професором композиції цілої когорти сучасних класиків. Леонід Грабовський, Валентин Сильвестров, Леся Дичко, Євген Станкович, Іван Карабиць. Зрештою, саме його студенти створили у 1960-х рр. яскравий феномен «Київського музичного авангарду».
А в період незалежності творчість Лятошинського починає проникати у простір світової культури. У 1994 році під батутою американського диригента українського походження Теодора Кучара Національний симфонічний оркестр України здійснив записи компакт-дисків для американської фірми Марко Поло із п’ятьма симфоніями Лятошинського та симфонічною поемою «Ґражина». Цей запис здобув міжнародне визнання кращого запису року. А під сучасну пору цей сам оркестр, але під дириґентурою Володимира Сіренка, здійснює новий запис усіх п’яти симфоній, причому Третьої симфонії у первісній, не переробленій формі. Сподіваюся, що незабаром ці записи побачать світ, і тоді закликаю Вас придбати собі ці твори видатного класика світової музики Бориса Лятошинського.
А теж закликаю Вас слідкувати за продовженням і розвитком створених Лятошинським традицій у музиці його видатних учнів, деякі з яких, як, Валентин Сильвестров, здобули світову славу. А про одного з найцікавіших і найвидатніших композиторів, які вийшли з-під крила Лятошинського: Леоніда Грабовського, поговоримо наступним разом.
Марко Роберт Стех,
для IA ZIK
музикамистецтвоМарко Роберт СтехБорис Лятошинський
Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
Опубликовано в