Новостной портал

Цex цирульників тa лікaрські тoвaриствa: як мeдики фoрмувaли грoмaдянськe суспільствo

Мaр’ян Пaнчишин (у цeнтрі) з кoлeгaми

Лікaрі віддaвнa були oдними з нaйбільш вчeниx прeдстaвників суспільствa. Нaвіть клaсичнa унівeрситeтськa oсвітa, aж дo Нoвoгo чaсу, включaлa юридичний, філoсoфський, бoгoслoвський тa мeдичний фaкультeти. Тoму, відпoвіднo, лікaрі були вaжливими рушіями суспільнoгo рoзвитку, фoрмувaння нaціoнaльнoї ідeнтичнoсті тa грoмaдянськoгo суспільствa. Нa нaшиx зeмляx тaким oсeрeдкoм стaлo Тoвaриствo гaлицькиx лікaрів, зaснoвaнe 150 рoків тoму, у 1867 рoці.

Прo лікaрські oргaнізaції тa їx рoль у рoзвитку Гaличини у книзі Oксaни Стaдник «Лікaрські тoвaриствa у Львoві дo 1939 рoку», якa нeщoдaвнo булa oпублікoвaнa у видaвництві «Aвeрс».

Лікaрські тoвaриствa у Львoві дo 1939 р. Фoтo: ZIK

У дaвнину мeдики пoділялись нa клaсичниx лікaрів тa цирульників. І якщo пeрші були щe тими індивідуaлістaми, тo другі зaвжди тримaлись купи і дoтримувaлись oснoвниx прaвил життя тa сaмooргaнізaції сeрeдньoвічнoгo суспільствa – ствoрювaли цexи. У Львoві цex цирульників був зaснoвaний у 1512 рoці, xoчa пeрші згaдки прo прeдстaвників цієї прoфeсії тa їx oб’єднaння сягaють XIV ст.

Гeрби цexу цирульників. Фoтo: m-sestra.ru

Тaким чинoм, мoжнa ствeрджувaти, щo цex цирульників був пeршoю прoфeсійнoю спілкoю лікaрів. Цирульники в ті чaси, oкрім xaрaктeрниx пeрукaрськиx пoслуг, зaймaлися лікувaнням рaн, стoмaтoлoгією (виривaнням зубів), xірургічними oпeрaціями, впрaвлянням кістoк тa пeрeлoмів, крoвoпускaнням, стaвлeнням бaнoк тa вигoтoвлeнням ліків. Тa й слoвo цирульник – цe дeщo видoзмінeнa пoxіднa від лaтинськoгo chirurgicus (xірург).

Цирульник зa рoбoтoю. Сeрeдньoвічнa грaвюрa

Тaким чинoм лікaрям з клaсичнoю oсвітoю, фaктичнo, зaлишaлaсь рoбoтa тeрaпeвтa ширoкoгo прoфілю. Вoни лікувaли всe, щo нe мoжнa булo зaшити, відрізaти, вирвaти, впрaвити тa нaмaцaти. A, врaxoвуючи рівeнь тoдішньoї мeдицини, зaлишaлoсь нe тaк вжe й бaгaтo, прaвдa, лишe у чaси відсутнoсті eпідeмій, які, зрeштoю, пoстійнo чeргувaлись з пeріoдaми вeликoгo мoру. Дo тoгo ж, кoнкурувaли вoни щe й з aптeкaрями. Дo приклaду, знaмeнитий львівський лікaр Пaвлo Кaмпіaн вoрoгувaв зі свoїм сусідoм-aптeкaрeм Пaвлoм Aбрaгaмoвичeм. Прaвдa, їxні діти Мaртін тa Eльжбeтa зaкoxaлися й oдружились, пoмиривши рoди.

Сaмe тoму тaкиx «пaтeнтoвaниx» лікaрів булo нe тaк вжe й бaгaтo у пeвній місцeвoсті. Дo тaкoї нeзнaчнoї їx кількoсті призвoдилa й висoкa вaртість нaвчaння тa тривaлa «післядиплoмнa» oсвітa – мaндрівки цивілізoвaнoю Єврoпoю. Тa й пoслуги свoї вoни oцінювaли дoвoлі висoкo – були дoступними лишe вeрxівці суспільствa.

Цирульник під нaглядoм лікaря aмпутує кінцівку xвoрoму. Сeрeдньoвічнa грaвюрa

Тaкa ситуaція ствoрювaлa умoви, які нe сприяли утвoрeнню прoфeсійниx oб’єднaнь циx фaxівців. Дo тoгo ж, фaктичнo, нe булo й лікaрeнь, дe мeдики мoгли б пeрeсікaтись. Ті oдиничні шпитaлі, які виникaли у містax, були більшe притулкaми тa xoспісaми, aніж мeдичними зaклaдaми.

Шпитaль Лaзaря у Львoві

Шпитaль Лaзaря у Львoві

Ситуaція змінилaся з приxoдoм дo Львoвa aвстрійськoї влaди нaприкінці XVІІІ стoліття. Сaмe в тoй чaс пo усій Aвстрійській імпeрії зa нaкaзoм Йoсифa ІІ пoчaли утвoрювaти, мoжнa скaзaти, дeржaвну систeму oxoрoни здoрoв’я – зaгaльні шпитaлі у кoжнoму місті крaїни, пoчинaючи з пoвітів.

Oбслугoвувaли пaцієнтів, нe залежно від національності та віросповідання, фахові лікарі. Догляд за хворими здійснювали, в основному, сестри милосердя. Як правило, ці шпиталі утримувались за державні або міські кошти. Інколи їм допомагали окремі благодійники.

Після Львова, шпиталі були створені у Самборі (1825), Дрогобичі (1831), Бродах (1831), Коломиї (1835), Тернополі (1837), Станіславові – зараз Івано-Франківськ (1841), Жовкві (1844), Золочеві (1847), Стрию (1848), Сокалі (1878), Перемишлянах (1897) та Турці (1910).

Львівський загальний шпиталь був створений у 1783 році. Історія його виникнення пов’язана з двома чернечими орденами Піярів та Боніфратріїв, згромадження яких були розташовані поруч на ділянці між вулицями Личаківською та Пекарською.

Карта з зображенням монастиря Боніфратріїв (1) та колегії Піярів (2). Карта з архіву ЦМІ

У монастирі Боніфратріїв при Личаківській дорозі, фактично, ще сто років до того, з кінця XVII ст. існував шпиталь, який був створений з ініціативи та фінансової підтримки майбутнього короля Польщі Яна Собеського. У ньому надавали медичні послуги хворим на різні недуги, в тому числі й військовим.

Монастир Боніфратріїв і його фундатор Ян Собєський. Фото: photo-lviv.in.ua

Неподалік нього ближче до вулиці Пекарської при теперішній вулиці Некрасова у другій половині XVIIІ ст. почали спорудження Колегії Піярів. Цікаво, що ця будівля, яка планувалась під навчальний заклад, перейшла у розпорядження лікарні а, врешті, стала знаменитим медичним вишем.

Отож, у 1783 році шпиталь монастиря Боніфратріїв реорганізували та перевели у приміщення Колегії Піярів, а монастир віддали під військовий шпиталь, який відкрили у 1785 році. До речі, в цьому приміщенні він функціонує і досі.

У 1854 році львівський Загальний шпиталь набув статус Крайового, хоч і до того часу до нього на лікування з’їжджались пацієнти з усієї Галичини.

Колегія Піярів. Зараз головний корпус Львівської обласної клінічної лікарні. Фото: haidamac.org.ua

Впровадження мережі Загальних шпиталів призвело до розвитку медицини та кооперації лікарів. Окремі з них входили до Віденського товариства лікарів. Разом з тим фахові об’єднання в галузі почали утворюватись і у Львові. Дослідники згадують про перші з них: організацію «Медичні обговорення», засновану 1842 року та Асоціацію практикуючих лікарів Львова 1845 року.

Ідея створення фахової організації на сучасний лад виникла ще на початку 1860-х років. В наступні роки проходила робота над статутом та отриманням імператорського дозволу і, врешті, у грудні 1867 року відбулися установчі збори Товариства галицьких лікарів (ТГЛ), у яких взяли участь 47 медиків.

Багато років Товариство було осередком не лише наукової роботи, але й репрезентантом лікарів у вирішенні суспільних справ. Своїми завданнями ТГЛ ставило науково-дослідницьку та організаційну роботу, етичні проблеми, фінансову підтримку лікарів та членів їх родин.

Інформація про створення Товариства галицьких лікірів, 1867 рік. Джерело: Книга Оксани Стадник «Лікарські товариства у Львові до 1939 року»

Діяльність Товариства набула неабиякого розмаху. Станом на 1914 рік ТГЛ налічувало 445 членів та територіально ділилось на 21 секцію.

І хоча польська лікарська спільнота спочатку скептично ставилася до ідеї створення Галицького товариства, згодом висловлювала думку, що його осередок мав би базуватись у Кракові, а не Львові. Та, врешті, визнала заслуги та рівень ТГЛ і попросила включити до його складу і Краківське лікарське товариство, що й відбулося у 1908 році.

Попри спротив консервативно налаштованих лікарів, членами товариства могли стати медики різних національностей та віросповідань, також жінки. До прикладу, у міжвоєнний період жінки становили восьму частину членства ТГЛ.

Першою жінкою-лікарем у Польщі та й цілій Австро-Угорщині стала українка Софія Окуневська-Морачевська. Згодом вона також першою отримала статус доктора медицини. Першою випускницею медичного факультету Львівського університету також стала українка – Марія Ясініцька.

Збори товариства відбувались у різних приміщеннях, оскільки свого власного у них тривалий час не було. Найдовше у 1898-1910 рр їхня оселя містилась за сучасною адресою вул. Руська, 1 (тильна сторона «будинку Просвіти»), згодом – у приміщенні Загальної поліклініки на вулиці Лінде (теперішня – Ліста, 5).

Спочатку Товариство мало намір побудувати будинок для своїх потреб на вулиці Зиблікевича (теперішня Франка, 26). То згодом продало парцелю та долучилося до будівництва Лікарського дому на вул. Конопнипцької, 3, спільно з іншими лікарськими товариствами. Будинок був зведений у 1935-36 роках за проектом інженера Т. Врубеля та Л. Карасінського. Що цікаво, будинок і досі належить до лікарської спільноти – тут розмістився Департамент охорони здоров’я ЛОДА.

Лікарський дім. Зараз будівля Департаменту охорони здоров'я ЛОДА. Фото: Вікіпедія

Товариство вело активну харитативну діяльність. Спочатку на ці витрати йшла частина членських внесків. Тоді допомагали вдовам лікарів та сиротам по них, також хворим, старим і немічним лікарям, згодом і незаможним здібним студентам. Це були як разові виплати, так і регулярні пенсії. Також проводилися додаткові збірки, на благодійні цілі також йшли внески з Різдвяного лікарського балу. Немало заможних лікарів жертвували значні суми на іменні фонди. Витрати з цих фондів завжди були відкритими і публікувались щороку.

Також лікарі надавали безкоштовну допомогу, обстеження та лікування для безробітних.

Долучилися львівські лікарі і до розвитку курорту в Моршині, де їм було подаровано великий маєток. Спочатку вони віддавали його в оренду, але у середині 1930-х років почали спорудження пансіонату «Курортний дім» (зараз – « Мармуровий палац»).

Пансіонат «Курортний дім». Зараз санаторій «Мармуровий палац» у Моршині. Фото: mpalace.com.ua

Також велася активна наукова та дослідницька діяльність, впроваджувались новітні методи роботи. Про це доповідали на регулярних засіданнях Товариства. Найцікавіші доповіді публікувались у періодиці ТГЛ, а також у європейських та світових виданнях. Вели члени Товариства і науково-педагогічну діяльність: проводили регулярні курси для провінційних лікарів з демонстрацією найновіших методів та обладнання. Ними була сформована й велика бібліотека медичної літератури, яка налічувала декілька тисяч томів.

ТГЛ активно співпрацювало з Крайовою службою здоров’я, організовуючи комісії у щодо різних проблемних питань. Так, комісії були створені щодо санітарного стану Львова, щодо шкідливого впливу річки Полтви, щодо створення централізованої молочарні, щодо боротьби з епідемією холери. Слово Товариства було вирішальним і щодо впровадження обов’язкового щеплення від віспи у 1879 році.

Також вони розробляли загальні засади вдосконалення діяльності шпиталів: розроблено статут та службові інструкції, збільшено кількість лікарів, підвищено зарплати, розроблено систему харчування, а з 1870 року залучено на постійній основі сестер милосердя до роботи медсестрами. Стосувалися ці зміни і розвитку гмінних муніципальних та повітових шпиталів у Галичині, число яких сягало 55. Також у гмінах було створено місцеві служби здоров’я.

Долучилося ТГЛ і до справи добудови приміщення Загального шпиталю в Колегії Піярів, яка не зрушувала з місця впродовж 100 років.

Та одним з найбільших досягнень Товариства було відкриття у 1891 році при Львівському університеті медичного факультету.

До того ж, у 1881 році лікарі дробилися відкриття у Львові Ветеринарної школи.

Ще однією важливою віхою у розвитку медицини у Львові було створення Рятункового товариства – праобразу служби швидкої допомоги. Воно було створене за зразком товариства у Відні у травні 1893 року.

Ініціатором створення рятувальної станції у Львові був член ради міста д-р Едвард Стройновський, якого підтримав президент міста Едмунд Мохнацький. Для отримання професійної консультації до Львова був запрошений засновник Віденської Рятувальної станції барон Яромир Мунди. Саме він подарував львів’янам перші елементи обладнання. Новий заклад спочатку був розміщений у Ратуші, а з 1901 року в спеціально для цієї мети побудованому будинку Пожежної Охорони на збігу вул. Підвальної і площі Стрілецької.

Будівля Міської пожежної охорони на вул. Підвальній. Зараз Управління пожежної охорони ДСНС України у Львівській області. Фото: photo-lviv.in.ua

Спочатку допомогу надавали лише на станції, а згодом – були організовані виїзди. Персонал складався з лікарів та санітарів. Вдень чергувало 8 лікарів, а вночі – 1. Служба була дуже ефективною та потрібною, проте постійно стикалась з браком фінансування. Та це не заважало їй, окрім медичних послуг, організовувати ще й курси першої медичної допомоги при нещасних випадках.

В кінці 1920-х років місто закупило чотири спеціалізовані автомобілі, які надалі називались каретками, оскільки до цього швидка допомога використовувала карети, запряжені кіньми. На боках автомобілів було написано Львівське Добровільне Рятункове Товариство («Lwowskie Ochotnicze Towarzystwo Ratunkowe»).

Машина львівської рятувальної служби біля будинку Міської пожежної охорони на вул. Підвальній. Фото: photo-lviv.in.ua

Поряд з Товариством галицьких лікарів та ще десятком профільних медичних об’єднань у Львові існували й лікарські організації за національним принципом. Адже у спілки, що контролювалися польською більшістю, не так легко було потрапити фахівцям інших народностей, особливо це стосується ХХ ст.

Так, існувало єврейське Товариство поширення гігієни, яке розташовувалось у чудовій споруді лікарні на вулиці Раппопорта. Єврейський шпиталь був зведений у 1903 році на кошти голови правління лічниці, колишнього глави Іпотечного банку Мавриція Лазаруса та його дружини, яка за власний кошт закупила у Європі найсучасніше обладнання. У лікарні надавали допомогу, в основному, представникам єврейської громади, але потрапити на огляд чи лікування могли й інші хворі. Відзначають, що у найтяжчі воєнні роки неєврейських клієнтів було близько третини.

Єврейський шпиталь на вул. Раппопорта у Львові. Фото: Вікіпедія

Для української громади лікарські товариства також відіграли потужну роль у консолідації та розвитку. Можна відзначити, що у Львові їх було щонайменше три: Товариство «Народна лічниця» – (1903), Українське лікарське товариство (1910) та Українське гігієнічне товариство (1929). Вони існували, як національні організації, а їхні провідні діячі водночас належали до інших лікарських товариств у Львові, Кракові чи Відні.

Спочатку у 1903 році було створено товариство «Народна лічниця», до складу якого увійшли понад 800 членів. Вже через декілька місяців біло відкрито амбулаторію «для несення дарової лікарської помочі мешканцям Львова та цілої Галичини без різниці віросповідання і народності». Приміщення та всіляке сприяння для функціонування лікарні надав митрополит Андрей Шептицький. Обладнання для лічниці закупив Євген Озаркевич. Спочатку у закладі діяло 4 відділи, а у 1912 році їх було вже 12. У міжвоєнний період «Народна лічниця» стала лікарнею з дуже доброю репутацією та високим фаховим рівнем лікарів.

Будівля Народної лічниці у Львові. Фото: photo-lviv.in.ua

У 1910 році вже було створено організацію більш загального профілю – Українське лікарське товариство. Першим його головою став Євген Озаркевич, відомий український лікар та громадський діяч. Також великий внесок у організацію лікарського руху та діяльність «Народної лічниці» вніс Сильвестр Дрималка – талановитий лікар та активіст з Жовкви. На Буковині найбільше до руху долучився Володимир Филипович – лікар-хірург та громадський діяч.

На початках основним напрямком діяльності товариств стала розробка української медичної термінології та представництво українських лікарів, як осіб окремої народності, на міжнародних заходах та у міжнародних організаціях.

У 1912 році українські лікарі почали видавати щомісячний науково-популярний часопис «Здоровлє». З 1920 року також публікувався часопис «Лікарський вісник».

Особливо активною діяльність українських лікарів була під час Першої світової війни та національно визвольних змагань 1918-19 років. Майже всі медики були призвані до війська, а ті що залишились – створили, за підтримки митрополита Шептицького, лікарню для Січових Стрільців поблизу «Народної лічниці». Також, у співпраці з церквою, були утворені Товариство охорони дітей і опіки над молоддю, Порадня матері і дитини, Комітет допомоги жертвам війни та її наслідків.

Водночас не забували й про розвиток медицини: відкрито бактеріологічно-хімічну лабораторію та створено профільну бібліотеку.

Також існувала каса взаємодопомоги – кредитний кооператив «Лікарська Самопоміч», з якої отримували безповоротну допомогу молоді лікарі, а інші могли взяти позику для завершення освіти, організації приватної практики чи кабінету. Ще надавалась допомого незаможним, немічним лікарям та їх родинам.

УЛТ мало чотири провінційні філії: у Коломиї, Станіславові (зараз – Івано-Франківськ), Перемишлі та Тернополі.

У 1929 році окремою структурою стало Українське гігієнічне товариство. Воно розмістилось у власному будинку Мар’яна Панчишина на теперішній вулиці Кармелюка, 3. Саме лікар Панчишин став найактивнішим діячем медичної спільноти Галичини у 1920-30-х роках. Поряд з ним можна ще відзначити Мирона Вахнянина (військового лікаря, організатора та голову УЛТ та «Народної лічниці», декана медичного факультету Українського таємного університету) та Івана Горбачевського (відомого українського вченого-епідемолога, академіка, дійсного члена НТШ).

Будинок Мар’яна Панчишина, який, до речі, зараз слугує Музеєм історії медицини Галичини, у міжвоєнний період, поряд з «Народною лічницею», був головним осередком діяльності лікарських товариств.

Джерело: Книга Оксани Стадник «Лікарські товариства у Львові до 1939 року»

Підготував Білан Богдан,

ІА ZIK

ЛьвівмедицинаКниги
Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.