Новостной портал

Нoвoрічні святкувaння в Укрaїні тa Києві: 100 рoків тoму

Кaрикaтурa нa влaду 1917 рoку. Журнaл Гeдз

В бурeмнoму 1917 рoці святкувaння Нoвoгo рoку, як і сьoгoдні, відбувaлoся в нeпрoстиx умoвax війни, бeзкінeчниx супeрeчoк слaбкиx пoлітиків, eкoнoмічнoї скрути, дeфіциту прoдуктів тa eлeмeнтaрниx пoбутoвиx рeчeй. Пoпри цe, укрaїнці вміли шaнувaти сeбe, святкувaли цілиx шість днів з піднeсeним нaстрoєм тa oптимізмoм, вірoю в рік прийдeшній, який принeсe бaгaтo дoбрoгo їм, a Укрaїні – мир і міцну дeржaвність. Чи тaк бaгaтo змінилoся з тoгo чaсу у святкoвиx трaдиціяx тa нaшиx звичaяx?

Нaпeрeдoдні нoвoгo 2017 рoку в Істoрикo-мeмoріaльнoму музeї Миxaйлa Грушeвськoгo в Києві рoзпoчaвся нoвий прoeкт – цикл eксклюзивниx лeкцій «Нoві джeрeлa дo істoрії Укрaїнськoї рeвoлюції 1917–1921 рр.: тeкст, кoнтeкст і підтeкст». Цьoгo рaзу, звaжaючи нa пeрeднoвoрічний святкoвий чaс, дирeктoр музeю Світлaнa Пaнькoвa зрoбилa пoдaрунoк гoстям і рoзпoвілa прo мaлoвідoмі дeтaлі пoвсякдeннoгo життя укрaїнців нaприкінці 1917 рoку тa їxні трaдиції святкувaння Нoвoгo рoку.

Дирeктoр музeю М.Грушeвськoгo Світлaнa Пaнькoвa. Фoтo: Aндрій Сніжкo

Цікaвo, щo влaснe зміну рoків святкувaли тoді тaк сaмo, як і зaрaз, – з нeділі нa пoнeділoк, xoчa сaмі урoчистoсті пoчинaли щe пeрeд Різдвoм, 24 грудня, і тривaли вoни цілиx шість днів. Прoтe, чи булo дo святкувaнь укрaїнцям в тoй нeпрoстий для світoвoї істoрії чaс?

Сoціaльнo-пoлітичнa тa eкoнoмічні aтмoсфeрa

Щe нe минулa Пeршa світoвa війнa. Укрaїнськa диплoмaтичнa дeлeгaція нa чoлі із Всeвoлoдoм Гoлубoвичeм щoйнo «під ялинoчку», 28 грудня, вирушилa в Брeст для учaсті в пeрeгoвoрax прo мир в Єврoпі тa утвeрджeння Укрaїни, як сaмoстійнoї фoрмaції. Прoтe Рoсія вжe гoтувaлa Україні новий фронт на сході. 4 грудня офіційний Петроград, тодішня її столиця, висунув нашому уряду ультиматум, вимагаючи здати владу та схилятися до Росії. УНР не підкорилася. Більшовики розпочали відкриту агресію і за кілька днів вже окупували Харків, а за кілька тижнів, якраз перед Новим Роком, сконцентрували війська для головного удару по столиці молодої держави. Але попри наближення фронту і щоденні випробування містян, Київ жив активним життям і готувався відзначати велике свято.

Значною проблемою напередодні Нового 1917 року були гроші, а точніше, їх відсутність. Якщо сьогодні курс гривні стрибає, мов ґедзем вжалений. То 100 років тому нова держава постала перед браком готівкових коштів в обігу. В Україні та Києві ходили різні валюти сусідніх держав, насамперед російський карбованець. Проте на руках у широких верств населення її майже не було. Існувала велика заборгованість солдатам та робітникам. Тим, кому все-таки платили, робили це в цінних паперах (різного роду кредитні білети), за які неможливо було нічого придбати в магазинах чи на ринках.

Натомість, з’явилися спекулянти, які, як тоді казали, «мали в своїх кишенях цілі банки». Ці діячі з пафосом проводили свій час у найдорожчих столичних ресторанах та кондитерських, як от «Франсуа» та «Семадені» на Хрещатику, напряму вирішували власні питання з можновладцями. Але саме проти них уряд приймає екстраординарні заходи грошових облав. Силові структури здійснювали вилучення коштів номіналом від 500 одиниць під розписку, які примусово вносилися на банківські рахунки цих осіб, щоб в такий спосіб запустити «кров» у фінансову систему УНР.

З іншого боку, громадянам пропонувалося відкривати депозити під свої кошти в державному банку: на рік – під 4%, або на 5 років – під 6% (це в ті буремні часи!). На жаль, цих авральних, а подекуди – курйозних, заходів було недостатньо. Тому 19 грудня було ухвалено рішення про запровадження власної валюти – українського карбованця (пізніше – гривні).

Фото: Андрій Сніжко

Продуктове питання

Маючи нові гроші, вже можна було щось планувати і до свят. Хоча з деякими продуктами в містах були проблеми. Зокрема, Київ всередині грудня пережив хлібну кризу. Для потреб столиці довелося екстрено звозити з інших регіонів 200 пудів хліба. Натомість, в Україні в достатку було цукру. Тому нашому уряду вдалося домовитися про обмін 100 тис. пудів цукру на 1 млн пудів пшениці в Кубанської народної республіки.

Делікатесною і модною стравою на новорічному столі тодішніх киян стала копчена гуска. Її почали продавати перед святами… в окремому відділенні державного банку. Щоправда, її ціна була зависока – 100 нових карбованців за пуд гуски. Таким чином у фінансову систему також залучалися кошти.

Пересічні громадяни могли вдовольнитися менш елітарними наїдками. Скажімо, кіло м’ясо можна було взяти за 15 копійок, а десяток яєць – за 22.

Звісно, на столі українця не бракувало й хмільних трунків. Хоча ще від 1915 року Російська імперія у зв’язку з війною запровадила сухий закон. Ліберальний молодий уряд України його скасував. Подарунком до Нового року нашим співвітчизникам став рескрипт про дозвіл продажу і вживання легких вин.

Підготовка до свят

Українські театри на свята охоче закликали людей до себе. В місті було багато афіш, репертуар яких приваблював широку публіку. Адже тоді це було справжньою віддушиною від політичних та економічних негод, до того ж ще не було не радіо, ні ТБ, ні соціальних мереж. Хіба що новоявлений сінематограф та одвічна преса складали активну конкуренцію театрам. Найбільше «жалив» новорічним гумором та ядучою політичною сатирою журнал «Гедз».

І все ж про театри… Тутешній репертуар втішав класикою: «Маруся Богуславна», «Зачароване коло», «Суєта», «Як ковбаса та чарка, то минеться і сварка». Але були і спецпрограми до свят з колядок. В Києві відомий український диригент та композитор Олександр Кошиць організовував справжні музичні феєрії силами хорів Університету Святого Володимира та Вищих жіночих курсів. В народі стають популярними так звані «радянські» колядки (від слова Рада(и), не плутати з «совєтськими»).

На свою публіку чекав і відомий Цирк Олександра Крутікова, що розташовувався по нинішній вулиці Городецького, але не зберігся. Тут готувалися особливі вистави за участю дітей – «Ялинка та Дід Мороз».

Респектабельний Кінотеатр Шанцера на Хрещатику запрошував 31 грудня на пишний бал-маскарад аж із трьома відомими оркестрами. Хоча костюми в той буремний час і не були обов’язковими. Сам захід тривав до 3 години ночі.

До слова, тим, хто все-таки бажав оновити гардероб за останнім шиком моди, двері відкривав Салон Марії Кухаренко, де на одяг пропонувалася знижка 40%.

Конкуренцію згаданому кінотеатру складав ще й Інтимний театр на тій таки вулиці. Він приваблював не лише спокусливою назвою, а й розкішними призами. За краще виконання танго можна було виграти діамантові сережки вартістю в 1000 карбованців. Хто став тим новорічним щасливчиком – історія замовчує.

Для активних містян в центрі столиці працювала платна ковзанка. Частину коштів від квитків спрямовували на лікування інвалідів війни. Здається, паралелі очевидні…

Хоча тодішня українська інтелігенція та політична еліта святкували Новий рік скромно в приміщені Українського Клубу поруч із історичною пам’яткою «Золоті Ворота». Там не було помпезних концертів на багатомільйонні бюджетні кошти, як це роблять чинні можновладці. Голова уряду Володимир Винниченко та член Ради Микита Шаповал «штовхали» промови, сповнені надій та сподівань на мир, швидку зупинку агресора та продовження будівництва вільної України. Михайло Грушевський взагалі не прийшов на святкування, надаючи перевагу родині та домашньому колу.

Серед цієї публіки дарували одне одному так само далеко не діаманти і авто-самоходи, які щойно входили в моду. Як свідчать історики, подарунки були досить прості: щось з наїдків, книжку чи пляшку, дітям – солодощі та іграшки. Щоправда, до 1918 року силами типографії в Полтаві було надруковано тисячним тиражем художній альбом «Україна» зі світлинами видатних діячів української державності того часу. Іншою цікавинкою став відривний календар на наступний рік, де кожен місяць починався портретом якогось державника.

Особливий подарунок 1917 р. Фото: Андрій Сніжко

Коли ж всі палкі слова були виголошені, вино допито, а святкові свічки погашені, гості розійшлися засніженими вулицями по домівках у новий рік. Для багатьох він став переломним, а подекуди – фатальним. Втім, як і кожен рік у нашому житті, він дарував шанси й випробування, пройшовши які, українці ставали ще сильнішими.

Андрій Сніжко,

для IA ZIK

КиївНовий рікісторія
Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.